Із піхотинців — у кадровики: історія бійця стрілецького батальйону із позивним Старобільськ
Боєць присвятив служінню українського народові понад 25 років життя. Без вагань долучився до бойового підрозділу, де тримав позиції та рятував поранених після ворожого обстрілу. Нині підполковник поліції продовжує нести службу в стрілбаті, але вже на посаді працівника кадрового забезпечення.
Ще у підлітковому віці Старобільськ знав, що хоче працювати в силових підрозділах, тож наполегливо працював над собою. Закінчивши цивільний ВНЗ, згодом атестувався та став оперативником. Понад 20 років обіймав різні посади у в оперативному блоці та у превенції.
Коли ж формувався стрілецький батальйон він одним із перших залишив посаду дільничного офіцера поліції Сарненського райвідділу та долучився до бойового підрозділу:
«У відділі я був найстарший за віком, тож одразу продемонстрував приклад і рішучість нести службу на передовій».
Спочатку була всебічна підготовка, а потім — Костянтинівський напрямок.
«Нашим головним завданням було разом із побратимами утримувати позиції», - розповідає він.
Поліцейський зізнається, що поруч із ворогом справді страшно й небезпечно. Одну із таких історій він не забуде ніколи.
«Ми разом із колегами несли службу на одній із позицій, коли ворог почав активно атакувати нас з усіх видів зброї. Було поранено нашого побратима на псевдо Тіша, а позиція почала горіти. Ми надали напарнику допомогу та почали евакуйовуватись через запасний вихід. Інакше могли й не врятуватись. На щастя, нам вдалося дістатися сусідньої позиції, де пораненого оглянув бойовий медик».
Старобільск переконаний, що на передовій надзвичайно важливо підтримувати один одного та зберігати бойовий дух:
«Я розумію, що вдома на мене чекають рідні, дружина, діти… Вірю в нашу Перемогу — саме це дає сил триматися…».
У листопаді торік частина бійців стрілбату повернулися додому. Старобільск вирішив продовжити службу в поліції на посаді працівника кадрового забезпечення:
«Це теж важлива ділянка роботи. Адже й надалі несеш відповідальність, але не лише за двох побратимів, що поруч, а за весь батальйон. Зокрема, й за його укомплектування».
Упродовж усього перебування на війні бійця підтримували кохана дружина та двоє синів. Старший, 23-річний Максим, продовжив справу батька та вже кілька років служить працівником карного розшуку. Молодший, 17-річний Матвій, теж планує працювати у правоохоронних органах та вже наполегливо готується до вступу.
Боєць був неодноразово був відзначений нагородами та має статус учасника бойових дій. Водночас зізнається, що найбільшою нагородою для нього стане Перемога України.
Відділ комунікації поліції Рівненської області
