#мій_жетон — це довіра людей, відповідальність перед побратимами і нагадування, що вдома на мене чекають рідні

Боєць стрілецького батальйону поліції Рівненщини із позивним «Сват» щоразу перед бойовим виїздом перевіряє спорядження. Серед усього необхідного на бронежилеті є річ, яка не має жодної бойової цінності, але означає для нього найбільше, — маленький м’який ведмедик, подарований донечкою.

«Перед першим виїздом на Схід я сказав про це рідним. Донечка мовчки пішла до своєї кімнати, повернулася зі своїм улюбленим ведмедиком, з яким завжди спала, міцно обійняла мене й сказала: «Тату, бережи себе». Відтоді він завжди зі мною. Для когось це просто іграшка, а для мене — найсильніший оберіг і щоденне нагадування про те, що вдома чекають».

Про службу в поліції Сват мріяв ще зі школи. У 2013 році вступив до інституту МВС України.

«Відтоді поліція стала моїм життям, і сьогодні я вже не уявляю себе в іншій професії».

Після навчання служив інспектором сектору реагування патрульної поліції, згодом — слідчим. Попри розслідування різних видів злочинів, пам’ятає їх усі.

У червні 2024 року, коли був створений стрілецький батальйон поліції, без вагань до нього долучився. Розумів, що сьогодні кожен має зробити свій внесок у боротьбу за Україну. Хотів бути там, де може принести найбільше користі.

Спочатку виконував бойові завдання як оператор безпілотних літальних апаратів на Торецькому напрямку:

«Багато хто думає, що оператор дрона просто сидить за пультом. Насправді це величезна відповідальність. Ми ведемо повітряну розвідку, знаходимо ворожі позиції, супроводжуємо штурмові групи, коригуємо вогонь, контролюємо поле бою. FPV-дрони знищують техніку й укриття ворога, а «Мавіки» допомагають нашим підрозділам бачити противника раніше. Іноді кілька секунд вирішують, чи повернуться хлопці живими».

Одним із найвідповідальніших моментів став ворожий наступ із застосуванням бронетехніки:

«Тоді ми працювали практично безперервно, щоб зупинити прорив. У такі моменти не думаєш ні про втому, ні про страх — є лише завдання, яке потрібно виконати».

Особливо закарбувався в пам’яті ще один бойовий епізод.

«Під час одного зі штурмів наші піхотинці перебували в бліндажі, а російські військові були зовсім поруч. Ми працювали максимально точно й обережно, щоб знищити противника, не наражаючи на небезпеку своїх. Напруга була неймовірна — як то кажуть, мільйон потів зійшло. Коли зрозуміли, що хлопці живі й завдання виконано, відчули неймовірне полегшення. Саме заради таких моментів розумієш, наскільки важливою є наша робота» — розповідає Сват.

Коли став командиром взводу, зрозумів, що тепер відповідаєш не лише за себе, адже кожне рішення може вплинути на життя підлеглих. Це найбільша відповідальність, яку може взяти на себе командир.

«Було багато моментів, коли між життям і смертю залишалися лічені секунди. Після такого найбільше цінуєш можливість зателефонувати рідним, почути голос доньки чи просто зустріти новий день. Тоді ще більше віриш, що твій ангел-охоронець справді існує» — пригадує поліцейський.

Під час перебування на передовій, у серці закарбовуються не лише бойові виходи:

«Особливо врізалися в пам’ять люди, які залишалися у прифронтових селах. Ми привозили їм продукти, хліб, консерви. Майже щовечора просто сідали поруч і розмовляли. Попри вибухи вони продовжували жити, доглядати господарство, чекати своїх дітей. Такі люди є однією з найбільших мотивацій для подальшої боротьби».

Сьогодні Едуард передає досвід колегам, які готуються до виїзду на Схід. Незабаром і сам повернеться виконувати бойові завдання, адже вірить що його найбільша мрія — життя без війни — обов’язково здійсниться.

До Дня Національної поліції України боєць бажає колегам міцного здоров’я, витримки, професійного розвитку й найголовніше — завжди повертатися додому.

Служити та захищати — наш спільний обов’язок.

Відділ комунікації поліції в Рівненській області