У прямому і переносному значенні вона завжди у формі. Бездоганна зовнішність, незмінна посмішка на її обличчі а у службовому кабінеті —завжди багато квітів та чоловіків. Вона — капітан поліції та вже понад три роки очолює чоловічий колектив дільничних офіцерів поліції Рівненського районного відділення.
Робочий день Марини Іванюк починається набагато раніше, аніж у підлеглих. На те, щоб розібрати та проаналізувати заяви, матеріали, звернення потрібен час. Батьки до такого режиму доньки давно звикли і… змирилися. У родині не з чуток знали про шалений темп у такій роботі. Проте Марина з дитинства, із захопленням слухаючи розповіді батька після повернення зі служби, у думках приміряла на себе офіцерські погони.
За освітою — педагог, проте за спеціальністю жодного дня не працювала. Мама — медик, тож Марина Іванюк «пробувала» і себе у охороні здоров’я: майже рік очолювала штаб цивільної оборони обласної лікарні. Проте змалку її спокусила правоохоронна робота, томубез вагань відмовилася від посади і опинилася в училищі первинної професійної підготовки.
Дисциплінована та здібна, швидко поглинала ази спеціальностей та мріяла про робочі будні.Після навчання дівчина потрапила у вир «романтики»дільничного інспектора.
«Робота на території — це колосальний досвід, — вважає капітан поліції.— Треба вміти вислухати і, головне, — почути людей, бути уважними до їх проблем. Потрібно мати внутрішній стержень, проявляти витримку та терпіння — на цьому завжди наголошую у колективі».
Так, за короткий час роботи з людьми зуміла завоювати авторитет своєю порядністю, людяністю, високим професіоналізмом, товариськістю, вмінням розбиратися у різних ситуаціях. На пропозицію керівництва очолити сектор превенції погодилася не одразу.
«Це величезна відповідальність. У моєму підпорядкуванні 21 особа: 17 дільничних офіцерів, 3 працівники ювенальної превенції, інспектор дозвільної системи. У кожного свої обов’язки, свої погляди на ситуації, проблеми, конфліктита родини. Приходять за порадою, підтримкою, допомогою. Комусь треба, щоб його просто вислухали. Тому я тут ще й як штатний психолог».
— У чому секрет успіху Марини Іванюк?
— У любові до людей. Ми всі натякаємо на брак доброти, людяності. Але щоб отримувати віддачу, потрібно демонструвати власний гарний приклад. Оточуючі це побачать і оцінять.
— А чи не відносяться підлеглі скептично до того, що офіцерами, до того ж старшими, керує молода жінка?
— Мені про це нічого не відомо (усміхається). Я готова поступитися своїм місцем кожному, хто вважає, що керівник роздає вказівки і нічого не робить. Поки охочих немає.
— Чи залишається час на хобі?
— Читаю книжки дорогою на роботу, вишиваю кілька годин вночі. До десятка вишитих полотен народилися саме після опівночі.
— Чи не закрадається думка, покинути усе і відпочити, реалізувати себе в іншій професії?
— На кожного із нас у Бога свої плани. Повернемось до цієї розмови, коли отримаю звання полковника.
— Лювлю на слові?
— Однострій — моя мрія дитинства, а мріям я не зраджую.
Відділ комунікації поліції Рівненської області