Валентин Петрович зауважує, що пам’ятає проведені там дні до найменших деталей: наче і не минуло тих 37 років. 

У ніч на перше травня він — старший інспектор дорожно-патрульної служби окремої роти ДПС з напарником несли службу в Рівному. У старенькій «Волзі» увімкнули радіоприймач і впіймали хвилю «Голос Америки». Там розказували, що під посольством зібралися українські емігранти і просили спільноту вжити заходів, бо в Україні сталася ядерна катастрофа.

«У нас про це мовчали. І тоді в авто я сказав колезі: і ми там будемо, — каже Валентин Петрович. — Після чергування приїхав додому і пішов відпочивати. Через деякий час мене розбудив черговий: берете із собою форму, харчі на три дні та гроші на тиждень — навчання з цивільного захисту. Але я тоді зрозумів, що це відрядження в Чорнобиль».

Другого травня Валентин Власюк та ще 11 його колег виїхали на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. Наступного дня почалася евакуація цивільного населення.

Рівненські правоохоронці за вказівкою місцевого штабу забезпечували пропуск та проїзд транспортних засобів, адже у зв’язку із великою кількістю автівок на виїзді утворилися численні затори.

Коли за два дні місцеве населення евакуювалось, почалась «зачистка» району.

«Ми огороджували тридцятикілометрову зону відчуження, — розповідає Валентин Петрович. — Бувало таке, що приїдеш у село, а там люди, хоча повинні були виїхати. Шкода було їх: виїжджали із речами та майном на три дні, усе нажите залишали вдома. Втім, додому ані через три дні, ані пізніше, вони так і не повернулися».

Ліквідатор пригадує, що і їм теж було страшно. Але попри небезпеку та ризики, вони продовжували виконувати свій службовий обов’язок. Ціною власного здоров'я і життя заради порятунку інших.

Відділ комунікації поліції Рівненської області