«Слідчий — це не просто професія, для мене це покликання», — Марина Никифорук
Майор поліції обіймає посаду старшого слідчого в особливо важливих справах. Уже понад 10 років вона розслідує злочини проти життя та здоров’я людини.
Упевнена та свідома випускниця школи точно знала ким стане в майбутньому. Мама Марини та старший брат вже служили в ОВС. У п’ять років вона втратила тата, який загинув під час виконання службових обов’язків на посаді спецпризначенця. Тож Марина чітко розуміла, що також буде служити українському народові.
За роки служби у поліції - здавалося б бачила усе і нічого надскладного не існує. Пригадує виклик, коли дійсно було страшно: двоє чоловіків незаконно утримують у квартирі неповнолітню та ґвалтують. Потім з’ясувалось, що у зловмисників є зброя. Завдяки злагодженій роботі усіх служб, дівчину вдалося врятувати, а чоловіків — затримати.
Проте у зв’язку із повномасштабним вторгненням з’явились нові і виклики:
«Зараз найважче для мене це спілкування із рідними військових, які зникли на війні. Адже кожного із них торкнулася біда і потрібно знайти правильні слова, як для з’ясування обставин, так і для підтримки й вдячності за подвиг Героя».
Якби Марина не намагалася «відпускати роботу», іноді турбують сумніви:
«Було б неправдою сказати, що ніколи не сумніваєшся. Ми приймаємо рішення, які можуть вплинути на долю людини — іноді навіть змінити її життя назавжди. І ця відповідальність завжди відчувається. Але саме тому слідчий не має права діяти поспіхом чи емоціями. Всі сумніви мають бути перевірені доказами, логікою, законом. Моє завдання — не просто зробити «як здається правильним», а встановити істину, спираючись на об’єктивні факти».
Аби підвищувати свій фаховий рівень, наразі Марина здобуває професію психолога, адже в умовах сьогодення такі знання вкрай важливі:
«Під час допиту звільнених із полону важливо розташувати людину, ввійти в довіру, дати зрозуміти, що ця слідча дія необхідна не лише для мене як для слідчого, а й для нього».
Багато хто думає, що слідчий це робота в кабінеті. Марина ж одразу розвінчує цей міф:
«Це і виїзди на затримання, обшуки посеред ночі, постійна комунікація із органами прокуратури та суду, відрядження, огляди тіл, повернутих у рамках репатріації. До слова, під час одного із добових чергувань у мене було 24 виїзди: о 8 годині ранку заступила на службу, а наступного дня о 10 змінилась».
Марина зізнається: важко, проте за всі 11 років служби жодного разу не було думки піти з НПУ, адже розуміє, що робить важливу справу — допомагає людям.
«Мрії? Мрію, щоб моя робота мала сенс, щоб поряд були ті, кого люблю, щоб життя було сповнене не лише обов’язків, а й тепла, підтримки, маленьких радощів. Та найголовніше — мир. Щоб війна залишилася тільки в підручниках історії. Щоб усі наші люди, які були змушені залишити свої домівки, змогли повернутися до рідної землі, до близьких, до нормального життя», — вірить у майбутнє Марина Никифорук.
Відділ комунікації поліції Рівненської області
