Вона мудра, принципова, сильна і водночас тендітна та добра. Вона – єдина жінка в області, яка вже п’ятий рік очолює слідчий підрозділ. Лілія Богданець – начальник слідчого відділення Рокитнівського відділення поліції. 

Хоч і банально, зізнається Лілія Вікторівна, та обрана професія - мрія з дитинства. Бо пам’ятає, як ще малою  захоплювало дух, коли споглядала стрій солдат. 

Та спочатку життя розпорядилося інакше. Вийшла заміж і поїхала жити до чоловіка у сусідню державу. Однак там не складалося, тому у 2006 році повернулася на рідну Україну, закінчила курси у Вище професійне училище ДДСО МВС України і почала працювати дізнавачем. 

Після реформи у 2011 року стала слідчим. Тоді й запам’ятався перший злочин:неповнолітнього викрили на незаконній порубці лісу та юний зловмисник навідріз не зізнавався у злочині. Молода слідча встигла засумніватися, мовляв, може дійсно не він. Та все ж, виявилося, що парубок вмів професійно вводити в оману, але зібрані згодом докази виявилися беззаперечними. А тепер уже в зрілому віці він «закріпив» свою злочинну «кар’єру» вбивством на пилорамі у Сновидовичах. 

—    Чи доводилося застосовувати інтуїцію? 

—    Така «чуйка» звісно є, особливо тепер, коли вже за плечима є певний стаж. Та її ніколи «не покладеш» у матеріали справи. Вона лише підштовхує до правильних дій. Як от, приміром, у справі умисного вбивства дочкою своєї матері. Дочка не зізнавалась, і висувала різні версії, заплутуючи слідство. Та я знала – це її рук справа. Невдовзі поліцейські зібрали відповідні докази та повідомили жінці про підозру.

—    Що найважче у роботі?

—    Найважче – злочини відносно дітей. Пам’ятаю, як мама, що зловживає алкоголем, замкнула у будинку двох малолітніх дітей. Від електропроводу пішла іскра і виникла пожежа. А діти не змогли вибратись із будинку, бо просто були зачинені, а зорієнтуватися і розбити вікна вони не змогли.

—    Чи бували критичні моменти, коли не сила було далі працювати? І що змусило йти далі?

—    Не що, а хто. Мій старший 22-річний син, який нині служить у Національній Гвардії МВС України, не дає мені жодного шансу змінити професію: я в свій час стала для нього прикладом, а тепер – він для мене. Мій молодший шестирічний – це джерело натхнення, сили, терпіння, наснаги. 

—    У чому секрет успіху керівника? 

—    Перше: показуй власний приклад, а не розповідай як потрібно. Я досі виїжджаю на місця події чи обшуки і самостійно можу описати, зняти відео та інше. Друге: я ніколи не кричу. Можу перечекати кульмінаційний момент, а потім все пояснити - і то прямо в очі і тільки правду. Третє: я не дотримуюсь правила «ніколи не хвали». Однозначно, за кожен успіх потрібна похвала від керівника, це надихає, спонукає до кращих результатів.

—    Які настанови дає керівник своїм підлеглим?

—    Бути людиною. Можна не так професійно розслідувати справи та людиною треба бути завжди: чи то вчинки по життю, чи то – підхід до ваших безпосередніх обов’язків. Завжди наголошую: ніколи ні від кого нічого не чекайте – це наша робота і наш обов’язок.

—    Як вдалося завоювати авторитет серед колег-чоловіків, адже на їх думку «це не жіноча професія»?

—    Мабуть, знову ж таки, власним прикладом. Мене не злякати труднощами: я поїду куди завгодно і буду робити на рівні з усіма навіть тепер – у статусі керівника. Можливо, через це я не дуже добре керую, та я вмію вести за собою.

—    У який момент відчували найбільшу гордість?

—    Коли їздила на присягу до сина. Приємно допомагати державі виховувати своїх «синів».

—    Чого ніколи не зможе пробачити Лілія Богданець? 

—    Брехня – це те, чого не можу пробачити, ні зі сторони чоловіка, ані зі сторони жінки.

—    Чи чогось боїться майор поліції в житті? 

—    Не втратити довіру людей, важливих людей, які в мене вірять.

— Поєднувати в собі і господиню, і матір, і слідчого, і керівника дуже важко. Як вдається? 

—    А як інакше? Я відмінниця ще зі школи, тож інакше працювати не вмію.

Відділ комунікації поліції Рівненської області